Кератит

Кератит – це група запальних захворювань рогівки різного генезу, що виявляються вираженим больовим синдромом, почервонінням ока, помутнінням рогової оболонки, і у тяжких випадках, що супроводжуються її виразкою.

! Вони є рідкісною, але досить серйозною патологією, оскільки викликають різке падіння гостроти зору. У разі підозри на кератит потрібно негайно розпочати терапію, оскільки запальні процеси, розвиваючись, викликають глибокі ураження тканини з подальшим формуванням рубців, спайок і більма. Це може призводити до різкого погіршення зору та розвитку астигматизму.

Причини та симптоми

Причиною розвитку захворювання стає вірусна, бактеріальна та грибкова флора. Частина збудників завжди знаходиться в кон’юнктивальному мішку та викликає запальні зміни при пошкодженнях рогової оболонки будь-якого генезу – ерозії, подряпини. Патологія може розвинутися на тлі тривалого кон’юнктивіту, коли у інфекційних агентів є час проникнути в епітелій рогівки без попередньої травми.

Посттравматичний очний кератит виникає після:

термічних, хімічних ушкоджень;
попадання в око сторонніх тіл з подальшою травматизацією.

Ще одна поширена причина виникнення даного захворювання – неправильне носіння контактних лінз. Використання непромитої лінзи, порушення режиму їх використання можуть призводити до накопичення великої кількості мікробних агентів у просторі між лінзою та рогівкою. За умови тривалого їх там знаходження та розмноження – розвивається запалення.

У маленьких дітей частою причиною такого стану є занесення інфекції після контакту з оком брудних рук.

Ця патологія може виникати також на тлі порушень у роботі ендокринної та імунної системи. У таких умовах місцевий імунітет значно слабшає, внаслідок чого запальні зміни розвиваються навіть за незначного інфікування епітелію.

Симптоми кератиту розвиваються з маніфестації запального процесу. На ранніх стадіях він проявляється болем та різями в оці, почервонінням та сльозотечею. Дані прояви пов’язані з підвищеною чутливістю запаленої рогівки та спробами організму зволожити її поверхню для виключення тертя об внутрішню поверхню віку.

Надалі спостерігається широка судинна ін’єкція та світлобоязнь, які провокують мимовільне змикання повік. Через набряк рогової оболонки є постійне відчуття стороннього тіла в оці.

У процесі прогресування формується запальний інфільтрат у місці ушкодження епітелію — дома його формування прозорість рогівки знижується, виникає різке падіння гостроти зору. У важких випадках за відсутності своєчасних терапевтичних заходів може спостерігатися утворення виразкового дефекту на місці запалення.

Основні види кератиту

Цю патологію прийнято класифікувати насамперед із етіології. Відповідно до причин виникнення її поділяють на такі групи:

екзогенний – причиною стало попадання збудника ззовні;
ендогенний – мікробний агент присутній в організмі пацієнта.

До другої групи належать сифілітичний, туберкульозний, хламідійний та інші подібні варіанти.

Екзогенні кератити представлені такими різновидами:

вірусні (герпетичні, аденовірусні, корові тощо);
бактеріальні (стрептококовий, стафілококовий, пневмококовий тощо);
грибкові (аспергільозний, кандидозний тощо);
фотокератити і т.д.

Залежно від глибини ураження виділяють поверхневу та глибоку форми захворювання. При поверхневому ураженні захоплюється, переважно, лише епітелій — помутніння у разі адекватної терапії проходить інволюцію, і рогівка відновлює свою прозорість і функції. При глибоких ураженнях формуються виразкові дефекти, що потребують мікрохірургічних втручань.

Клінічно значущою є топографічна класифікація. У ній виділяють такі різновиди:

центральну;
парацентральну;
периферичну.

Найбільш небезпечною є центральна форма, при якій спостерігається перекриття інфільтратом зіниці, оскільки це призводить до практично повної втрати зору. Периферичні форми найменше впливають на втрату гостроти зору.

Як лікувати кератит?

Спосіб та обсяг терапії при даній патології залежить від збудника, глибини ураження та наявності супутніх захворювань.

У дорослих:

У разі вірусних кератитів використовуються противірусні та протизапальні препарати, спрямовані на зменшення клінічної симптоматики та впливають на причину. При виявленні бактеріальної етіології процесу застосовуються антибактеріальні препарати у вигляді крапель, мазей та інстиляцій після визначення чутливості конкретного збудника до препаратів.

При специфічних кератитах призначається терапія основного захворювання (протитуберкульозна, антисифілітична) та місцеве лікування запального процесу.

При виникненні цієї патології на фоні системних нозологій проводиться корекція метаболічних та імунних порушень у поєднанні з місцевою терапією (залежно від збудника).

При виявленні виразки, що формується, застосовують препарати, що сприяють епітелізації виразкових дефектів. Якщо обсяг ураження занадто великий, застосовують мікрохірургічні оперативні втручання – мікродіатермокоагуляція, лазерна коагуляція, кератопластика.