Епікантус

Епікантус — це анатомічна особливість будови повіки, за якої з’являється вертикальна шкірна складка, що закриває внутрішній кут ока. Вона може бути виражена різною мірою, від ледь помітного потовщення шкіри до значного перекриття медіального кута очної щілини. Епікантус вважається нормальним явищем у представників азійських народів та деяких інших етнічних груп.

Ця складка формується в період внутрішньоутробного розвитку та найбільш помітна у дитячому віці. Зі зростанням обличчя та зміною пропорцій черепа вираженість епікантуса може зменшуватись, а в деяких випадках повністю зникати (це добре помітно на фото епікантуса до та після). Однак у дорослих людей він залишається незмінним, якщо був вродженою анатомічною ознакою.

Епікантус сам по собі не вважається патологією, але в деяких випадках може поєднуватись з різними генетичними та вродженими захворюваннями. Наприклад, він часто зустрічається при синдромах Дауна, Вільямса та Тернера. У таких ситуаціях його наявність може бути діагностичним критерієм при виявленні цих станів.

З косметичного погляду виражений епікантус може викликати в деяких людей незадоволеність зовнішністю, тому багато хто починає шукати, як прибрати епікантус у домашніх умовах. Однак у таких випадках можлива лише корекційна блефаропластика, яка допомагає змінити форму повік та розкрити погляд. Необхідність у такому втручанні визначається виключно індивідуально, оскільки шкірна складка як така не призводить до функціональних порушень зору. А іншим людям така будова очей здається привабливою, тому можна знайти достатню кількість інформації про те, як зробити епікантус макіяжем.

Причини епікантуса очей

Шкірна складка формується у період ембріонального розвитку, тому основна причина епікантуса — генетика. У більшості випадків він вважається нормальною анатомічною ознакою, але іноді пов’язаний з різними захворюваннями (зокрема, епікантус на одному оці може бути результатом травми). До найчастіших причин належить наступне:

Спадкова схильність. Епікантус найчастіше зустрічається у представників певних етнічних груп, передається генетично і вважається нормальною особливістю зовнішності.
Особливості будови лицьового скелета. Епікантус у дитини з недорозвиненням носової кістки або вузькою відстанню між очима може бути виражений сильніше, особливо в ранньому віці.
Генетичні синдроми. Ця особливість часто виявляється за різних хромосомних аномалій, таких як синдром Дауна, синдром Вільямса або синдром Тернера.
Вроджені вади розвитку. У поодиноких випадках епікантус може супроводжувати аномалії формування повік та лицьових структур, які впливають на його вираженість.
Наслідки травм або рубцювання. Іноді він може розвиватися після опіків, операцій або тяжких ушкоджень шкіри повік, коли утворюється надлишкова сполучна тканина.

Хоча в більшості випадків епікантус вважається варіантом норми, при його поєднанні з іншими особливостями розвитку або змінами обличчя рекомендується консультація офтальмолога або генетика, щоб уникнути можливих патологій.

Симптоми епікантуса

Епікантус сам по собі не належить до захворювань, тому в більшості випадків не викликає дискомфорту і не призводить до функціональних порушень зору. Однак, залежно від ступеня вираженості складки, можуть спостерігатися певні зміни:

наявність шкірної складки у внутрішнього кута ока — основна і найбільш помітна ознака, яка може варіювати за розміром і формою;
звуження очної щілини — при вираженому епікантусі очі можуть здаватися менш відкритими, що візуально змінює форму обличчя;
видиме зменшення відстані між очима — особливо помітно в дитячому віці, оскільки складка може частково закривати внутрішні кути очей;
рідкісні випадки утруднення зору — виникає лише за надмірно розвиненого епікантуса, коли складка шкіри фізично обмежує поле зору (у цьому випадку найчастіше проводиться блефаропластика при епікантусі);
поєднання з іншими аномаліями розвитку — якщо епікантус супроводжується змінами будови носа, повік чи черепа, це може вказувати на наявність генетичних синдромів.

У переважній більшості випадків лікування епікантуса не проводиться, оскільки він сприймається як індивідуальна анатомічна особливість. Однак якщо він заважає зору або викликає косметичний дискомфорт, можливе хірургічне усунення складки за допомогою пластичної корекції (не існує ефективного способу прибрати епікантус вправами).

Види епікантуса

Існує кілька специфічних різновидів епікантуса нижньої повіки, які відрізняються за формою складки та причинами виникнення:

Рудиментарний епікантус. Слабо виражена шкірна складка, яка практично непомітна і не впливає зовнішній вигляд очей. Найчастіше зустрічається у людей з тонкими рисами обличчя та не потребує корекції.
Пальпебральний епікантус. Складка шкіри проходить вздовж усієї верхньої повіки, від внутрішнього куточка ока до зовнішнього. Такий тип частіше зустрічається при деяких вроджених аномаліях і може поєднуватись з птозом повік.
Помилковий епікантус. Візуально нагадує епікантус, але викликаний іншими причинами, наприклад, набряклістю повік, надлишком шкіри або особливостями будови обличчя. Може зникнути при зміні маси тіла або з часом.
Зворотний епікантус. Рідкісна форма, при якій складка спрямована не до носа, а у бік скроні. Зазвичай зустрічається при деяких вроджених патологіях і може супроводжуватися аномаліями розвитку повік.

Ці різновиди епікантуса зустрічаються рідко, але в деяких випадках можуть вимагати медичного спостереження або корекції, особливо якщо вони впливають на функцію повік чи зір.

Милая девочка, играя с матерью у себя дома

У дітей

У дітей епікантус — фізіологічна особливість, що пов’язана з розвитком лицьових структур. У більшості випадків складка стає менш вираженою з віком, коли відбувається зростання носа та зміна форми очної щілини. Вирізняють такі варіанти:

фізіологічний — епікантус у новонароджених, який поступово зменшується до 5-7 років, коли розвивається носова спинка;
вроджений — може зберігатися протягом усього життя і бути характерною рисою зовнішності, особливо в представників монголоїдної раси;
при генетичних синдромах — зустрічається у дітей з хромосомними аномаліями, наприклад при синдромі Дауна, Едвардса або інших порушеннях розвитку.

У більшості випадків дитячий епікантус не потребує лікування. Проте за підозри на генетичні захворювання необхідна консультація лікаря-генетика. Як правило, на фото епікантусу у дітей із вираженими патологіями помітні й інші аномалії.

У дорослих

У дорослих епікантус найчастіше виявляється вродженою рисою або результатом перенесених захворювань, травм або хірургічних втручань (наприклад, епікантус після блефаропластики):

спадковий епікантус — характерний для азійських народів та деяких етнічних груп, не викликає проблем із зором;
рубцевий епікантус — виникає після травм, опіків або операцій на повіках, коли утворюється надмірна складка шкіри;
старечий епікантус — розвивається внаслідок вікових змін шкіри, особливо при втраті еластичності та ослабленні зв’язок повік.

У дорослих може проводитися видалення епікантуса, якщо він спричиняє дискомфорт або обмежує поле зору. В інших випадках він не потребує лікування.

Діагностика епікантуса очей

Операція на епікантус проводиться після проведення діагностики. Офтальмолог проводить огляд та оцінює ступінь виразності шкірної складки. У деяких випадках потрібне додаткове обстеження:

біомікроскопія очних структур;
фотодокументування для аналізу динаміки змін;
консультація пластичного хірурга при вираженому косметичному дефекті;
генетичне обстеження за підозри на синдромальні форми.

Зважаючи на те, що це таке — епікантус — у більшості випадків він не потребує лікування, але за наявності функціональних порушень або вираженого косметичного дефекту лікар може порекомендувати прибрати епікантус хірургічно.

Профілактика епікантуса

Оскільки епікантус у немовляти — це часто вроджена анатомічна особливість, специфічних заходів профілактики не існує, як і способів, як усунути епікантус без операції. Однак своєчасна консультація фахівця допоможе визначити, чи вимагає цей стан медичного втручання, чи його можна вважати виключно естетичною особливістю.